Казка

"Періодичному законові  майбутнє не загрожує руйнуванням, а тільки надбудова і розвиток передбачається."

Дивлюсь в таблицю – о це диво – період, групи і ряди.

Вночі і вдень там Цинк учений все ходить біля кислоти.

Іде направо – ось і Галій, наліво – Купрум тут стоїть.

Там дивина, Силіцій ходить, а зверху Оксиген сидить.

На невідомих ще оксидах сліди підступних речовин,

І Менделєєвій в хлоридах сидить, задумавшись, один.

І Оксиген там ненароком вбиває Цезія-царя,

За гратами Аргон страждає, сумний Неон цього не зна

Там лантаноїди то впою гуляють всі самі собою.

Над Аурумом Натрій марить,

А Нітроген усім цим править,

Я там була, воду пила, таблицю бачила струнку

І хіміків великих вчених, науку хімію ясну.

Марш елементів

1 учасник. Ми – елементи, нас 110.

В гордім марші ми крокуєм,

Побажання всім даруєм.

2 учасник. Ми – елементи, нас 110

В роботі, вдома, в школі, в полі,

В повітрі, в крапельках і в морі –

Потрібні всім ми у житті.

кудись поділись – ви в біді.

3 учасник. Наші властивості ви вчили

І нас на групи поділили

Кожному ви ім'я вручили

І нас в таблицю помістили

4 учасник. Ми ділу маєм всі служити

Властивість в кожного своя

Ви прагнете всіх нас учити

І знати кожного ім'я.

(Учні говорять вірші про елементи)

Оксиген, кисень.

Я живу і не тужу,

З ким зустрінуся – дружу.

Ми удвох з моїм сусідом

Називаємось оксидом.

Друзями моїми стали

І метали й неметали

Феєрверк влаштую вмить,

Бо в мені усе горить

Я внизу у тропосфері,

Залечу в іоносферу.

Мною дихать – всяк мастак.

Називають мене як?

        Флуор, фтор

Блідо-жовтий газ їдкий,

Іноді такий бридкий:

То зруйную нігті, шкіру,

То зроблю в озоні діру.

Електрони брати звик,

Бо найкращий окисник.

Воду стріну – ой біда!

У мені горить вода!

А в сполуках славу маю,

Я тефлон вам випускаю.

Ось емаль, поглянуть любо,

Всім роблю міцними зуби,

Можу все, бо чарівник.

Хто я: маг чи руйнівник?

Гідроген, водень.

Я найлегший за усіх,

Ти без мене – ані кроку

А як з киснем я зійдусь,

То отримаєш вологу.          

Гідроген, водень

В зорях, Всесвіті без меж

Найчастіш мене знайдеш.

Я в сполуках органічних

І у газах вулканічних,

Утворив найлегший газ,

Що горючий водночас.

У небесную блакить

Зонд зі мною полетить.

Як зустрінусь з киснем, враз

Вибух – це гримучий газ.

Потекло щось? Не біда.

Це з’явилася вода.

Я й відновник добрий теж.

Може, ти мене назвеш?

           Алюміній

Він легкий у каструлях наших,

Де ми варим суп чи кашу,

В літаках сріблясто-білих,

Потужних, але легкокрилих

Він сріблястий, наче сніг чи іній,

І зветься гарно… (алюміній).

            *    *    *

Я сріблястий, я крилатий,

Високо люблю літати.

А корозії не знаю,

Плівкою себе вкриваю.

На опорах через ліс

То дротами я повис.

Можу двері змайструвати,

Посудом на кухні стати.

А народжуюсь із глини.

Чи мене назвеш ти нині?

Калій

Я – метал. Але який?

І сріблястий і м’який.

Легко ріжуся ножем,

Нібито на торті крем.

Зберігаюся під гасом.

Як його не знайду часом,

Білим порошком вкриваюсь,

Помаленьку розсипаюсь.

Моїх йонів частку має

Сіль, що миттю вибухає

Щоб вродили на городі

Бульби і коренеплоди,

Добрива мої візьміть,

Зважте норму, в грунт внесіть.

Купрум, мідь

Я червона, гарна, вправна,

Люди знають мене здавна.

Електричний струм умить

По моїх дротах біжить.

Від вологи я старію,

Бо від неї зеленію.

Увійди в підземний світ,

Відшукаєш малахіт.

Красень – зір не відведеш,

Мої йони в ній знайдеш.

Натрій.

Я з металами стою,

Хоч м’який , мов масло

Жовтим полум’ям горю,

Й довго не погасну.

Я поширений доволі:

В соді, склі, кухонній солі.

          Натрій

Я метал м’який та знайте:

До води не підпускайте,

Бо у неї опущусь,

До поверхні піднімусь,

Пробіжуся і зникаю,

Газ доверху випускаю,

А ще чую звідусіль:

" Поклади у страву сіль!"

Сіль кухонну, бо із нею

Здавна ми були ріднею.

Карбон

Я в усіх живих клітинах,

Я – вугілля, олівець,

Маю ще один талант:

Я блищу, бо діамант.

            *    *    *

З ким зустрінемося нині?

Алотропні видозміни.

Перший – я твердий і чорний,

Ще й відновник я моторний,

В домну стрибну, а відтак

Маєте чавун і шлак.

Другий – креслю і пишу,

На папері слід лишу.

Із тролейбусом дружу,

По дротах його воджу.

Третій – я бурю породи,

Прикрашаю нагороди.

У сережках блисну чисто,

У браслетах і підвісках.

Чи ви зможете одразу

Цим трійнятам дати назву?

(кокс, графіт, алмаз.)

Кальцій

Срібно-білий активний метал,

І повітря боїться він дуже.

Є у грунті, у наших кістках

І у водах підземних потужних,

Є він в наших зубах білосніжних

А тому він метал дивовижний.

            *    *    *

Я метал легкий, сріблястий,

Можу вам в пригоді стати.

Що про мене знають люди?

Мої йони стрінеш всюди:

У печерах і у горах,

І в скелетах і у морі,

Їх зустрінеш у бетоні,

Чи у мармуровій колоні,

Чи у гіпсі, чи в гідриді,

чи в цементі, чи в карбіді,

Вас до дошки викликають, –

Й вам на руки осідаю.

            Бром

Я відома рідина,

Темно-бура і страшна,

Бо занадто вже отруйна,

Але я буваю й чуйна.

Мої солі стрес лікують,

Фотографії друкують.

Освітіть – сіль зможе мить

На папері зупинить.

           Йод

Темно-сірий, кристалічний,

А на вигляд металічний,

Як у спирті розчинюсь

Бурим зразу я роблюсь.

І тоді безперестанку

Зможу обробляти ранки.

Як торкнусь до картоплини,

Та відразу стане синя.

На вогні як підігріюсь,

Зразу хмаркою розвіюсь

Фіолетовим димком –

Й знову осяду порошком.

Хлор

Я отруйний газ зелений.

Дивні звички є у мене:

Всім задуху дарувати

І мікроби убивати.

Різнокольоровий килим

Після мене стане білим.

Родичів відомих маю:

Сіль, що миттю вибухає,

П'ять кислот, вапно…

Доволі. Я живу в кухонній солі.

Чую відповідей хор,

Що моє імення: Хлор.

Нітроген

Я капітан, я – Нітроген.

У формулі читайте "ЕН",

Мене азотом називають,

Що з повітрям вдихають.

Я в комахах, і в рослинах,

У їхніх генах, у клітинах.

Так пробрався навіть в ген, –

Всюдисущий Нітроген.

Нітроген, азот

Нежиттєвим я вважався

Та довести постарався,

Що без атомів моїх

Не було б ніде живих

Організмів. Я в повітрі,

І в кислотах, і в селітрі,

І в білках, і у мікробах,

І в ґрунтових навіть пробах.

Заховався в аміак.

Називають мене як?

(Нітроген, азот)

Фосфор

Я великий світлоносець

Можу засвітитись

Якщо вкинеш в кисень

Можу загорітись.

            *    *    *

Я рослинам необхідний

І для грунту завжди рідний.

Кольоровий у природі,

Білий в чорний переходить.

Ти червоний фосфор стрів

На коробках сірників.

Я в твоєму мозку є.

Фосфор – це ім'я моє.

            *    *    *

Я хамелеон хімічний,

Кольори міняти звичний,

Як буваю я червоний,

В сірниках усім відомий

Як у кисні я згоряю,

Хмару диму випускаю,

Порох з мене роблять димний,

Білий я поводжусь дивно:

На отруту обертаюсь,

Сам собою загоряюсь.

Ви вже скажете, мабуть,

Як хамелеона звуть?

Сульфур, сірка

Із вулканів я з'явилась,

У воді не розчинилась.

Пахну, жовта, всім відома.

Мазі я для вас роблю,

Як мене запалиш враз

Із запахом добудеш газ.

Очищаю нафту, масло

Гербіцид в полях прекрасний,

Хвору шкіру очищаю,

Я усюди скрізь буваю.

Аурум. Золото.

Я метал м'який, пластичний

І на вигляд симпатичний,

мною можна вишивати,

В церквах бані покривати,

Можна в банках зберігати

Чи прикраси виробляти.

Аргентум. Срібло.

Хтось до класу завітав

Хто ж це? Ще один метал,

Не простий, а благородний

І буваю самородний.

На святкових я столах

І в церковних я хрестах,

Якщо добре шліфувати.

Дзеркалами можу стати.

Мої йони дуже спритні,

Бо вони бактерицидні,

Як хлориди зустрічають,

Білий осад випадає.

Маю тезку я – країну.

Хто я? Відгадайте нині?

Меркурій, ртуть.

Я срібляста, я рухлива,

Та по правді, нещаслива.

З киснем стрінусь – червонію,

Дуже я ніяковію.

Незлюбили мене люди,

Зло в мені вбачають всюди.

Розіллюсь – зберуть ущент,

Бо мої пари – то смерть.

Їм не стану докоряти,

Спробую допомагати

Й добру маю я натуру,

Міряю температуру.

Ферум, залізо.

Я поширене в природі,

Кожному стаю в пригоді.

Де мене зустріти можна,

З вас, напевне, знає кожен.

Магнетит і гематит,

Лимоніт і сидерит –

Руди ці – матусі рідні,

А татусь – метеорит.

Я умію воювати,

Але вмію й будувати

Рейки, кораблі, машини,

теплоходи і турбіни.

Кров чому у нас червона?

Бо в крові є мої йони.

Вголос маєте для загалу

Назву чорного металу.

Гелій, Неон, Аргон,

Криптон, Ксенон.

Ми брати усім відомі,

Любимо сидіти вдома.

Вмієм жити – не тужити

Та не любимо дружити.

            *    *    *

Отакі вдались уперті,

Недаремно ми інертні,

А проте один наш брат

Фторові буває рад.

           *    *    *

Підігрієш їх – одразу

Маєш надстійку пластину.

А найлегший брат літає,

з аквалангом вглиб пірнає.

           *    *    *

Уночі, й таке буває,

Ми світитись починаєм

Це реклама! Красота!

Прикрашаємо міста.

           *    *    *

В лампочках працюєм чітко,

Бережем з вольфраму нитку.

Мабуть, здогадався ти,

Хто такі оці брати.

Силіцій

Темно-сірий неметал,

Я у космосі літав.

Живлять станції космічні

Батареї електричні,

Зроблені з моїх кристалів.

Я добавка і до сталі.

Біля річки в холодку

Знайдете мене в піску.

Можу в камені сховатись,

Можу дім всім збудувати

Цегла, скло, бетон, цемент –

Вам палац? Один момент!

Мабуть, ви вже пригадали

             Казка на тему "Алотропні видозміни Оксигену"

Казка  ця  на  погляд  дивна

Може  в  чомусь  примітивна.

Є  в  ній  хімії  загадки,

Слухай  і   знайди  відгадки

Жили - були друзів  двоє,

Чимось  схожі  на  героїв,

Хоч  одне  коріння  мали

Часто  про  це  забували.

Містер  Окс - один  із  них -

Він  відносивсь   до  "крутих"

Де  хотів  завжди  гуляв

І  кругом  бешкетував,

Ті,  хто  близько  з  ним  бували

Вигляд  свій  завжди  міняли.

Не  любив  він  благородних

Сильних  духом  й  з  ним  не згодних.

Окс  обходив їх  тихенько

І  чіплявся   до слабеньких.

Бійку  враз   бува затіє:

Все  горить  тоді  і  тліє,

Іскри  можуть  вмить  сипнути

Навіть  може  щось  рвонути.

А  бува  спокійним  стане

І  до    себе  лише  манить

Та  все  робить  справу   чорну,

Інколи  без  меж  потворну.

Містер   Оз  любив  висоти -

В  нього   там  важка  робота.

Він  за  хмарами  сидів

І   на  митниці   служив,

Ця  контора  вкрай   важлива

Згубні  промені  ловила,

Щоб  на  землю  не  проникли

І   життя  тоді  не  зникло.

Хоч  як  Оз  не  працював,

Імідж  франта  не  втрачав

Свіжість  віяла  тоді,

Як  бував  він  на  землі.

Друзі  нехотя  стрічались,

Та  однак  таке  бувало.

Як  гроза  дає  фуршет,

Зустрічався  цей    дует.